тіні стають довшими.
Як довшими стають прощання
між двома тінями,
що опісля живуть спогадами хорошими,
а нові зустрічі пахнуть лише мріями.
Та зараз повітря пахне кавою.
Зігрівається подихами,
як вулканічною лавою.
І гучно лунають знайомі пісні.
І звичайні прохожі,
що трясуться від холоду,
І двоє стареньких,
що згадують себе змолоду.
Романтика міста рятує усіх.
Від уявної сірості туманної осені,
від забитої, депресивної молоді,
що уникає краси вулиць твоїх.
Під вечірніми ліхтарями
тіні стають справжніми,
як справжніми стаємо ми,
коли рядками останніми
приносимо жертву зачинателям
осінньої сивини.
Немає коментарів:
Дописати коментар