Парадокс здивування

Хай сонце зійде із заходу,
а місяць розвернеться іншим боком,
В новинах не буде жодного
терористичного нападу,
а Римський папа когось вб'є ненароком.

Мені не буде чому дивуватись.
Цей світ перестав дивувати.

Хай банки почнуть шукати,
як повернути вкладникам гроші,
а членів спілки лисих
почнуть убивати
величезні летючі воші.

Світ не злякається такої ноші.
Навіть ці проблеми надто хороші.

Хай на полях України
зійде гарний врожай,
найналитіші з колосків проростуть
і найчесніші з обранців народних
хай жодного зернятка тут не вкрадуть.

І тому не буде мого здивування
Кожна сторінка історії - нове виправдання.

А десь у сибірському гранчаку
хай комуністам зійде сонце.
І поставлять пам'ятник
Олександрові Колчаку
зі срібного срібла і вічної бронзи.

А світ і далі буде такий байдужий,
ніби зітканий із чистої прози.

Планета обертається
навколо суцільного парадоксу.
Ядерної фізики і біблії
Далай Лами і коксу.

Нові гасла іще не написано,
старі написи давно вже стерто.
Давно вже пора затямити:
це не світ крихкий,
це нам не стоїться твердо.

Суцільна наркоманія

А вам би тільки вколотися?
Любов ж бо тяжкий наркотик
затягує.
Скільки рубців від ін'єкцій
простраждало ваше серце,
скільки шрамів
не зажило?
А вам в кайф не лише від уколів,
а й від ран і страждань.
Від їх циклічного змісту.
Ви ті іще мазохісти.

Ти і ти!
Ваші спроби закидатися
такі однаково різні,
але наркотик спільний.
Шприц завжди не стерильний.

Ти, опудало в капюшоні!
Я тебе бачу.
Я-то тебе бачу.
Але чи бачить тебе
вона.
Ота твоя, твоя Вона?
Та ніфіга.
Твій штамп препарату відстань!
Найвищий кайф
близька до передозу,
доводяча до психозу,
існуюча без екстазу
невзаємність.
І ти, вибач за відвертість,
з цим надовго
чи не до смерті
занадто застряг ти, друже,
у цій круговерті.

А ти! Тебе я також бачу!
Тебе, між тим,
тут видно всім.
Маєш занадто велику силу,
як на наркомана.
Ти є дилер
цієї хімії
Хоча стривай,
не оминуть і тебе
наслідки недотримання
дози.
Відчуєш ти як це
жити однією думкою
про те, я позбутися
ломки.

Так живу я.
Від ломки трясе,
збивається приціл,
забувається усе чого бажав,
усе чим жив.
Життя стає пеклом,
коли ти
придушуєш
кохання.
Щоб бути вище цього!
І не бути ув'язненним тобою,
і не замикати в тій клітці
часом
й тебе.

Маю мужність
боротися з найдоступнішим,
й найкайфовішим,
й найсолодшим,
бо після закінчення його
лише темрява.
А моє серце більше
того не хоче.
Воно знову так
не зможе.
Хочу жити рівнинно,
а не як в тумані,
де або тільки добре,
або тільки погано.

Квіточка

Місто заповнене квітами

навіть зараз, навіть осінню.

Під багатою жовтою простінню,

тут пахне їх оксамитами.

Ними пахне в переходах підземних,

де проходячи повз, жіночки із вазонами

не помічають краси троянд огненних,

а білі тюльпани лише закоханих

хвилюють своїми бутонами.

І бабуся з букетами тиняється поміж парами

продає щастя за низькими цінами,

ділиться пелюстками. Тут, на майдані

Це все для вас, любі й кохані.

І хлопчина з трояндою на місці зустрічі

чекає панянку, що у запізненні.

Чекає довго, а зустріне пристрасно!

Слова вже давно написано.

Тепер лише дочекатись,

тепер лише озвучити.

Померзлими пелюстками троянди

їй у серце влучити.

Та навіть клумби присохлі

зі своїми узорами

живуть тут для когось,

поміж фонтанами.

Та навіть ті ж самі вазони,

у вікнах заспанних.

Старенькі гербарії

в книжечках складених.

Гегемонія квітів не підлягає завершенню

Місто пахне квітами

навіть зараз, навіть осінню.

[mirror]

Ти могла б бути мрією трубадурів.
Ти могла б бути мрією трубадурів!
Якби теє дозволив час,
якби часом так чесно й відверто
не будували ти мурів
навколо нас.

Ти могла б бути Джульєттою
якщо б за віком молодша була.
Тоді б шукано-шоколадною мрією
Тоді б Джульєттою ти бути могла.

Заввиграшки, напевно, народилася мною,
легко мною була.
Пішли вони, ікс-хромосоми
Разом з Тим, чию виконують волю.
Налийте сьогодні, певно вина.

І відображенням в дзеркалі.
О, так! Відображенням в дзеркалі!
Тавтологічними строфами
пишу про емоції,
та то не моя вина.
Моїм відображенням в дзеркалі.
Сьогодні всю пляшку вина...

І знову невдалий і такий сонний ранок

І знову невдалий і такий сонний
ранок
Він мене проковтнув
Закутав периною
вулиці сонні
І сонні прохожі
Химерно тобі усміхаються
Своїм сонним обличчям.
Будить гуркіт лише
гуркіт околиць і доріг
Будить раннє до болю
гірке еспрессо
Мрієш вкутатись і
забути всю цю ранішню царемонію
Двері тире вулиця
Тире прохожі тире таке
до сміху ненависне
Місце призначення
Дилеми в голові
Я певна
Вранішня дилема з'їдає кожного
Бо обличь химерних перехожих -
випробування вранішне
не для всіх.

Із захопленої Оксаною сторінки у моєму блокноті.

Вечірні ліхтарі

Під вечірніми ліхтарями
тіні стають довшими.
Як довшими стають прощання
між двома тінями,
що опісля живуть спогадами хорошими,
а нові зустрічі пахнуть лише мріями.
Та зараз повітря пахне кавою.
Зігрівається подихами,
як вулканічною лавою.
І гучно лунають знайомі пісні.
І звичайні прохожі,
що трясуться від холоду,
І двоє стареньких,
що згадують себе змолоду.
Романтика міста рятує усіх.
Від уявної сірості туманної осені,
від забитої, депресивної молоді,
що уникає краси вулиць твоїх.
Під вечірніми ліхтарями
тіні стають справжніми,
як справжніми стаємо ми,
коли рядками останніми
приносимо жертву зачинателям
осінньої сивини.

Вуличний музика

Вуличний музика
з дешевою колонкою
і китайським мікрофоном.
Грає для двох, для закоханої двійки
і міста за осіннім фоном.
Має незвичну команду
з чужих собак
і продавчині кави.
Настроює гітару на слух.
Так ніби різницю відчують
повз пробігаючі ґави.
Рідкісний бевзь має час зупинитись
ось так як я.
Прилаштуватись,сісти навпроти.
У них немає часу, розумію.
У всіх свої турботи.
Та гроші кидають справно.
Не зупиняючись навіть,
не прислухаючись навіть.
Отак от йдуть собі далі,
отак от відкладають подалі
думки і мрії свої.
Слухач його непостійний,
як осіння погода.
Гра його плавна,
як переходи між кольорами.
Чи з'явиться у нього нагода
зіграти перед іншими слухачами?
Не мені їх судити,
не мені шукати на них управу.
Слухачів має право судити
лише той, хто міцно
тримає гітару.