[Deep]

Давні традиції

темних капюшонів:

жити шляхами

вільних вагонів

.

Кинуті поривами

дивних мелодій,

жили скороченнями

рідних колій.

Мріями єдиними.

Крила польотами

несли нас

поміж прольотами.

Радять нам

щастя бажаючі:

Справді важливі

лише проводжаючі.

Біля кіно

Максимально дивна подія,
біля кіно
в центрі міста.

До тебе підходить мужчина
просить на чай
всього дві гривні.

Перша думка - на пиво.
Так часто буває
як усі інші цей чувак виглядає.

"Мені п'ятдесят вісім.
Відіжмусь на одній руці
п'ятдесят раз. Віриш чи ні?!"

Чомусь вірю
і, навіть, на віру сприймаю:
віджатись у нього не вимагаю.

Даю дві гривні,
йди вже в пивну.
Бери свій чай.

Сприймає як виклик:
"Так просто не візьму й не піду,
Давай хоч раз тобі покажу."

Показав, справді віджався,
на холодних плитах
біля кіно.

Відійшовши трошки
в півоберта кидає:
"На чай".

На чай, то й на чай.
Я ж нічого не маю,
хоча тихенько і далі спостерігаю.

Підходить до чаю,
стоїть, а потім відходить у ліво.
Невже й справді на пиво?!

А, ні все нормально.
Підходить до інших
з тим самим проханням.

Видно тих гривень було йому мало.
Чай ж бо шість гривень,
я мав здогадатись.

Тепер ще більша загадка,
ще більше не знаю,
що тому мужчині до того чаю

Шість гривень - три підходи.
Сто п'ятдесят віджимань
й один чай.

Для чого він?
Щоб зігрітись?
Для того вистачить одних віджимань.

Не розумів,
аж тут мене осінило.
Раптово думка всю суть відкрила.

Цей чувак, цей мужчина
він має куди більшу віру,
аніж усі ми.

Він вірить в людину,
він, знає, що знайдуться ті,
хто дасть дві гривні до чаю.

Що буде достатньо віджатися тричі,
що люди йому й так повірять.
І є люди, які завжди вірять.

Так само як він
в людину,
що дасть йому дві гривні до чаю,
в холодний день подарує тепло.

Ось тут
в центрі міста
біля кіно.

[Time and emotions]

Моменти, коли пробиває на сміх
відчуття абсолютного щастя.
Давай міняти цей світ?
Відміняти завчені масті!

Хвилини депресій і суму
відчуття як забув нащо жив.
І що ми маєм у сумі?
Вибитий з колій надрив.

Години очікувань марних
вчасно неприбуті слова.
Навіщо ми чекаєм коханих?
Вони завжди множать на два!

Дні, що їх вже не забуду
вічно будуть в моїй голові.
Корабель я поставив на воду,

він пливе у потоці подій.

Роки ще встигнуть озватись
волі забутої заграє мотив.
І реальністю жорстоко буде каратись
все повернути безнадійний порив.

І життя — відрізок на карті

величне масштабом і дивне кінцем.

Різні емоції різного варті,

Втратити їх — втратити все.

Яку річ, на твою думку, кожен повинен робити щодня?

Думати/мріяти/слухати/кохати Не вірити/не бажати/не бачити/не шукати Думати — не вірити Спостерігати і аналізувати Вірити — сприймати на віру Не тримаючи міру Мріяти — не бажати, бо друге означає мати. Перше ж не матеріальне Власне і оригінальне Слухати — не бачити Очам можна пробачити Слух завжди захостряється, коли щось в людині ламається. Кохати — не шукати. Пошук — отже, не рвати Душу за того, хто не має Спільності в тому, кого він кохає

Навушники

Світ усе ж ідеальний по суті Хоча дещо незграбний за змістом Не до тих наші мрії прикуті, Не тим пливемо ми руслом Заважають нам лише звуки Гул людей, машин, вулиць. Краще того б все ж не чути Весь бунт неписемних кирилиць. Усе інше можна cтерпіти Дивися у очі, вір людям Усе чого ми звикли воліти Давно відкрито сірим будням. Навушники — кращий світ поміж містом Набір ідеальних нам звуків Бо ж картинка ідеальна за змістом Хоча й трохи незграбна по суті.

[knock knock]

Хто там, хто там?

Як раптово стукаєш щоразу.

А пам'ятаєш, як було відкрито нам

усі шляхи, усе одразу.

Як там, як там

проводиш свої дні?

Тобі, або ж вже вам

живеться мирно уві сні?

Що там, що там

вам спільно сниться.

Подолання всіх життєвих брам,

чи магічна мить ця?

Я вам, я вам

бажаю жить магічно,

цінувати щастя кожен грам.

Не так як ми колись. Навічно.

Черги і кроки

Чекати у черзі
власного щастя:
"Мені тільки спитати,
я не буду шукати"
В хитросплетіннях мережі
І тим більше реальності, краще

Буду стояти і далі.
Може, вже скоро кінець
Там за дверима мене хтось вже чекає,
просто вона того ще не знає.
Запам'ятовує істини сталі,
або ж вірить у те, що говорить уявний творець.

Без черги хтось рветься
і виносить з того урок.
У війні не переможе той,
хто першим прийшов, бо лише останній герой
знає за що кров його ллється,
що йому принесе отой крок.

І ось знову стою під дверима,
вперед пропускаю людей.
Мені їх відкривати,
чи може далі стояти.
Й шукать між очима
людину спільних ідей.

[for the One]

Ти маєш в усьому зізнатись

і в першу чергу собі.

Завжди найважче долати

до любові останній рубіж.

Твої люди хочуть як краще, 

збоку добре все видно їм.

Чому у житті усе важче?

Чому не збігається їх вибір з твоїм?

Ми обертаємось навколо однієї планети,

стрибаємо навколо однієї землі.

Нам відкриті одні кабінети.

І, мабуть, спільні шляхи.

Чому усе так сумбурно?

Нам кроки відміряє час.

Так хочу почати все мирно,

коли музика гратиме лише для нас.

Ритми і мотиви

Блюзові нотки малюють мотив
Холодної пісні осіннього ранку,
В ударних ритмах циферблатів годин
І сірого неба світанку.

Кому ти заграєш свій номер один?
Рваними струнами нового порядку.
Мелодії ці ти їй присвятив
І спалив у вогні всі листи на останок.

Мені акорди замінять слова,
Вірші замінять кохану.
В мріях тепер моя самота
Сховалась в хвилинах нашого ранку.

Миша

Эпіграму злісну точить миша
Бачить кожен день вона людей
І записує їх справи стиша
У архів потайних судей

Звір не просить до оплати 
В дивних владарів тих діл
Лише хоче споглядати
Покараннь людських уділ

Лихо дому, що зустріне
Цього гостя болем чвар
Все запише, не забуде
Ще й додасть їм лиха чар

Винні люде самі в тому
бо живуть немов у сні
Бачить миша чвар людину
А вони ту мишу — ні

Звір не родить ті незгоди
Не додає їм нових віх
А лиш примножує з нагоди
Коли ми самі придумуємо їх