Поцілунок метелика

Червоний метелик загна́ний в куток

реагує на кожен спалах світла.

Потривожений і спровокований,

притискається до тріщин

у стінах.

Роздряпані стіни як знак,

як нагадування про незакінченну битву,

непродуману і програшну,

немов недовершена рима.

Темна кімната, відсутність освітлення,

боротьба рядків і метеликів.

Перемога червоних барв.

Так мене ще ніхто не цілував.

[Open]

Ти не є відображенням своїх вразливих місць.
Радше одне з них, найбільш чутливе,
навколо якого і нашаровуються усі інші,
немов кола пекла понад дияволом.

Ти є закриті двері на дев'ять замків,
ключ до яких десь у гірських печерах.
Піднімаєш обидві руки високо вгору
омиваєшся прозорою водою Касталії.

Послухай, ти приречений на поразку,
якщо один з чортів увізьме гору,
або чийсь Еліон без шансів програє.
Сам поєдинок, від початку, смерть.

Бо ти відкрився людині і надалі вразливий,
бо людина відкрилась тобі і цьому сила.

Підошва

Підошва старезного чобота
давила, давила
нікчемних мурах
розтирала їх нутрощі
по роз'їденій короїдом підлозі.

Чим сильніше ти будеш тиснути
тим швидше опинишся
поміж першим поверхом і чистилищем
у королівстві щурів,
де кожен безпомічний.

І якщо ти щиро вважаєш,
що сокіл потягне тебе за комір
віднесе поверхом вище
ти, у біса, помиляєшся.

Знищуючи комах задля сміху
ти підписав собі вирок
ніхто не має права
хордою перетинати коло.

Бо у третьому вимірі
і у ширшому розумінні
воно у переходить у кулю.
Куля, як відомо, не пробачає
необачних.

[ NMQP ]

Саме такі застрягають між зубів

і нестримно подрібнюють їх

на усіх фонетичних рівнях.

Їх ненавидять стадіони

за складну структуру куплетів

і рядки не про життя культурних прошарків.

Діти у моїй ще неоспіваній класиці

стрімко втікаючого часу

награватимуть ці прості піано- акорди

з любов'ю.

Приспів, то міцний клей-посередник,

розлитий між кількістю повторів

солодко голосою чарівницею

із моїх неспокійних ночей.

Таким чином жінки освідчуються коханим,

а слідом за ними їх чоловіки

тонуть у найщиріших голосах.

Таким чином спів виходить за рамки мови

і голос не встигає за фонетикою.

Так на кінчику кохання

народжується мистецтво.

Нічне

Доброї ночі усім, хто спить
в ефірі радіо втрачених мрій
ніч коротка, не впускайте мить
встигнете втонути у річці подій.

Хоча ні, ніч якраз достатньо довга
правда лише для німих примар
ніч -- корабель, у якого найдовша щогла
досягає полум'я, пливе поміж хмар.

А от дні навпаки такі мізерні
вони нагадують радіохвилі
без проблем долаючи стіни фанерні,
коротким дням не пробити бетонні брили.

Відтінки доби -- це те, що справді важливо
цикли по суті досить потрібна штука
квапливо вибухаєш, вмираєш сонливо
мусиш навіть із сплячими розмовляти,
щоб тебе взагалі хтось слухав.

Аби здолати перешкоди часом потрібно не спати,
або ж взагалі шукати нові ефірні частоти
здебільшого ефір змушує нас обирати
такі вже ми, люди, істоти.

[wine]

У винному погребі дядька Луї
виноградні потоки по самі краї
заливають хитанням наші кроки
підлаштовуються, сідають збоку
сіро-зелені погляди -- твої й мої
яскраво-червоні юні щоки.

Дубові бочки грають в п'ятнашки
відкрити їх зовсім не важко
ще простіше разом між них зникати
все тут приточене до певної дати
роками зміцнена кожна пляшка
буде що забути, буде й згадати.

Буря

В пустому всесвіті

світло долає перешкоди

чи то старі віконні рами,

чи то скло з подвійним дном.

Буря за вікном

буря за вікном.

Очевидна кореляція

між скупим промінням

і не спокійним сном.

Буря за вікном,

буря за вікном.

вітер змушує до мислення

рахування в голос спогадів

вигрібання серед образів

поламаним веслом.

Буря за вікном,

буря за вікном.

Найвлучніший постріл

цілує прямо в лоб.

думка друг стратегій -

усі атаки напролом.

Буря за вікном,

буря за вікном.

страхи твої і спогади 

буря за вікном

кошмари й сповіді

буря за вікном

тепло її дихання

буря за вікном

між дійсним і бажаним

буря за вікном

вона

буря

вона

вщухла.

Рядки і простори

А там, за полями, слова винесені
і обведені червоним кольором.
Певно вітрами нестримними здуті,
спечені сонця загартованим диханням.

А там, за полями, горизонти -
лінійна уява Всесвіту,
розділовими знаками переділені
і спокійно складені на кращу долю.

Що там за краєм зошита
і ніколи не буде змальованим,
чий храм збудований власноруч
і відтоді буяє пам'яттю?

Що там за краєм простору,
куди не дістати поглядом?
То крам, що не буде проданий,
то птахи, що не стануть словом.

Від так думай
з особливим гонором,
прослідковуй кроки, ніби рядки.
Від так іди
пробивайся милями,
записуй спалахи, ніби кроки.

Ти знаєш куди рухатись
і віриш в існування за комами,
поділяєш усе вище сказане
і не закінчуєш однією крапкою.

Між зимою і відстанню

Ти вчися чекати тієї нагоди,
що вправно слідує за місяцями,
хапайся міцно за примхи природи,
тікай, долаючи спритно паркани.

Тікай від теплого лапатого снігу,
вітрів, що боляче вдаряють у ноги.
По тобі точно не лишиться сліду,
сніг замете усі найближчі дороги.

Пробач і зла не тримай на неї,
пройшовши мости, долай перехрестя
чекай попутніх, перестрибуй рейки.
Дорога завершиться і прийде щастя

І відстань буде розірвана часом
і час на двох поділиться згодом.
Усі шляхи не пройти за першим разом,
та разом здолаються усі дороги!

Копай

Рий землю, що є сили, рий.
Протискай її, перебирай,
копай поки ще живий
умирай за це та не помирай.

Скарб твій на глибині
віра твоя озветься назовні.
Ти не помер, ще ні
і життя твоє не порожнє.

Поки під нігтями земля,
поки між зубів пісок
ти живий, жива воля твоя
хай би як грунт не промок.

Люби цю землю серцем усім
і відкидай її убік, проривай.
До мети небагато шарів
тому копай, що є віри копай.

Купець

Купець спитав мене: "На що міняєш?"
Кажу, на сміх її голосний,
на щиру радість.
Міняю на колір її волосся,
на його довжину і хвилі.
На температуру рук,
що горять при прощанні
На далеку путь,
яку вона проходить щоразу,
щоб зустріти мене.

"Велику ціну вартує, сам знаєш.
а чи вистачить волі і віри,
щоб і самому так далеко піти
чи стане сили у голосі
їй щодня дарувати усмішку,
чи стане здоров'я в ногах
для довгих мандрівок вечірніх?
Гарячої кави і терпкого вина,
холодних ранків і слова
можливо, не завжди почутого.


Так, кажу, все зможу і все зумію
забирай увесь мій спокій
старі переконання і безпеку
Забирай дні, забирай ночі
візьми усе вже написане
і ще не написане досі.
Я підпишу цю угоду, я усе зроблю
я виграю для тебе всі битви,
виконаю не один подвиг.
Але дай мені її почуття
цю Різдвяну зірку, що веде мене
направляє мій подих.
Просто дай мені її прихильність,
її погляд і вроду
і можеш забирати усе.